Замість Австралії – АТО

P9690938

Рівненський дослідник-біолог Ростислав Шикула проміняв чергову мандрівку в екзотичний куточок світу на поїздку в зону антитерористичної операції

Він був у Африці, Азії, Індонезії, на Галапагосах і Карибських островах. Досліджував Бразильську, Еквадорську та Колумбійську Амазонію. Під час цих мандрів знімав документальні фільми, які є аналогом проекту  «ВВС. Жива природа». З кожного такого відрядження він привозить експонати для своєї унікальної колекції екзотичних тварин – комах, метеликів, крабів та риб. Натомість серед надбань останньої поїздки – осколки гранат, вистріляні кулі, уламок від «Граду»… Ростислав Шикула замість перельоту в Австралію, який довго планував, вирішив захищати Батьківщину. Чого саме університетський викладач, який раніше не служив у армії, навчав розвідників, і що таке неоголошена війна в Україні з погляду науковця-біолога – в інтерв’ю з Ростиславом Шикулою. 

 – Чому вирішили їхати в зону АТО?

– На війну дивлюся  з позиції біолога – як на природний супротив проти вторгнення чужого племені. Я багато мандрував і бачив, як це відбувається. Сьогодні ж у нас плем’я українців воює із племенем росіян. Напевно, це прозвучить дивно, але  на сьогодні є багато чоловіків, у тому числі серед моїх друзів, яких потрібно захищати. Адже в цих умовах вони вирішили залишитися вдома з жінкою-дітьми. Можливо, їм не вистачає рішучості, самопожертви. Я цього не засуджую. Все індивідуально. Натомість я готовий їх захищати. Взагалі ж для чоловіка загинути за країну – це честь. Так вважалося сторіччями.

Тобто, коли Ви збиралися на хоча й не оголошену, але війну, страху не було?

– Страх – це природне явище. Його неможливо позбутися, натомість цілком реально навчитися керувати. У житті був випадок, коли під час стрибка з парашутом  (я займався цим видом спорту) він заплутався і не відкривався. Тоді відчув паніку. У такій ситуації її потрібно переводити в чітку дію. Перебороти страх допомагають знання і підготовка. Мені не звикати до несподіванок. Взагалі під час подорожей я не раз потрапляв у екстремальні ситуації. Вони, до речі, рівнозначні тому, що відбувається в зоні АТО. У різних країнах на мене намагалася тиснути поліція, військові. Морально я до цього готовий. Та й навики виживання у складних, майже непридатних для життя умовах у мене є.

NGU-Docent (4).Movie_Копия экрана

Якось брав участь в одному експерименті, який, до речі, влаштовував російський телеканал: мене взимку вивезли в ліс без харчів, води, вогню, де мав прожити три дні й три ночі. Зрештою, я зміг це зробити. Все завдяки тому, що люблю природу і знаю, де і що шукати. А ще, оскільки вивчав поведінку тварин, можу за аналогією спрогнозувати дії людини. Бо людина з точки зору біології –  це також тварина.

Натомість вже упродовж, 5 останніх років мені періодично снилося, ніби десь на кордоні спалахнув конфлікт, і я виводжу звідти жінок, дітей… Словом когось рятую. В мене давно була потреба когось захищати.

Я навіть вступив у школу безпеки і виживання в Рівному. Потім був її керівником. Там готували майбутніх МНСників.

– Що відчули, коли вперше взяли в руки зброю?

– Для мене нема різниці, чи це ніж для препарування крокодила, чи автомат. Я сам із сім’ї військового. Тому батько й виховував мене відповідно. До речі, він служив у Афганістані.

Коли розпочалася антитерористична операція на сході України,  я пішов у військкомат – хотів туди їхати. Але отримав відмову. Я не служив в армії і не мав військової спеціальності. Потім зв’язався з батальйоном «Донбас». Але туди вже набрали людей. Мені сказали чекати. Зрештою, я звернувся в Національну гвардію. Цей варіант виявився найшвидшим – мене зарахували. Тож  пройшов медкомісію, навчання і поїхав на Луганщину. Спеціальність – старший кулеметник БТР. У зоні АТО був 47 днів.

Ми стояли під Попасною. Завдання полягало в тому, щоб не допустити прориву сепаратистів на звільнені території. Зрештою, ми його виконали. Крім того, я був інструктором в розвідці.

P9680945

– І чого саме Ви як мандрівник і дослідник навчали розвідників?

– Виживати в диких умовах. Розповідав, яких тварин можна їсти: жаб, вужів, комах, черв’яків, а ще як фільтрувати воду, як пити власну сечу. Адже розвідники ризикують потрапити в полон. А тоді і це може знадобитися. А ще готував до випробувань тіла, давав суто практичні рекомендації про правила гігієни: як ходити в туалет без паперу (використовуючи рослини), як вмиватися без води, чистити зуби без щітки, як продовжити життя спідньої білизни. Насправді знання, які я застосовував в експедиціях, важливо передати бійцям.

– Вдалося реалізувати своє бажання когось врятувати?

-Так. Із групою розвідників ми врятували вагітну жінку з двома дітьми. Вивозили з бою поранених солдат. Один із них обгорів у БТРі, були хлопці з простреленими руками, ногами, пораненою головою…

NGU-Docent (18).Movie_Копия экрана

Усе це є у фільмах, які я там знімав. Так виходило, що спочатку вмикав камеру, а вже потім автомат. Звичайно, командир за це «виписував». Та, очевидно, дослідник у мені сильніший, аніж воїн. В результаті після повернення з зони АТО я змонтував два фільми: перший півгодинний – про один день із життя розвідника, а другий – про наш батальйон (як він формувався, як проводили фізичну підготовку, як були на полігоні).

– Як до вас як солдатів Національної гвардії ставилося місцеве населення?

– На сході нас не ненавидять. Так, місцеві жителі просили, аби ми не йшли від них, аби залишалися. Приносили нам пиріжки та інші продукти. А ще на блокпост постійно прибігав хлопчик. Ми подарували йому балаклаву, яку йому дуже подобалося одягати. Він любив із нами поговорити і хотів, аби блокпост лишався і надалі, бо йому це цікаво. Та й сприймав усе, що відбувається, не як війну, а як забаву. Просто у дітей ще нема страху.

– Що стало для Вас відкриттям на цій війні?

– Я бачив, як морально ламалися люди. Вражало, як міцні хлопці під два метри зростом за два тижні перебування в зоні АТО просили їх звільнити, хотіли повернутися  до дружини та дітей. Запитували, що треба скоїти, аби їх відіслали. Насправді війна перевіряє людей.

А ще неприємно здивувало, коли мій друг-десантник, який був в Іраку, Косово, дізнавшись, що я збираюся в АТО, запитав: «Навіщо взагалі ти туди їдеш?»… Якби це був не військовий, я, можливо, сприйняв це по-іншому, а так у моїх очах він втратив авторитет.

Коли повернувся в Рівне, то дуже гостро відчув загальну думку: «Я не візьму зброю, доки ворог не буде під моєю хатою». У такому настрої є ризик не встигнути дотягнутися до тієї зброї. Насправді в нас люди настільки розслаблені, що дозволять, наприклад, підійти ззаду і звернути шию. А в тваринному світі все по-іншому. Звір завжди на сторожі і готовий оборонятися.

Ще я зрозумів, що аби вирішити цей конфлікт, потрібно мислити не як мирна людина, не як політик, а як військовий. Бо там, в АТО, інша реальність. Її не збагнеш, доки там не побуваєш.

До речі, коли я збирався на схід, написав заповіт. Адже і до смерті треба бути готовим. На щастя, повернувся цілим-неушкодженим. Єдина моя травма, із якої всі потішалися, – зламаний палець на нозі (я впав із вишки під час обстрілу).

– Готові повернутися в зону АТО знову чи, можливо, плануєте чергову експедицію в екзотичну країну?

– З зони АТО повернувся через сімейні обставини. Мене викликали. Але їхати туди знову готовий. А на рахунок мандрівки, то, знаючи, скільки всього потрібно солдатам, витрачати, скажімо, тисячу доларів на переліт в Австралію совість не дозволяє.

Вам також може сподобатися