Військова стратерія, аналіз помилок, вірні висновки та невтомний розвиток – запорука успіху України в сфері зміцнення обороноздатності. Рівненський військовий, полковник, офіцер з багаторічним досвідом Віктор Кевлюк проаналізував проблемні момент в організації оборони держави та запропонував шляхи їх вирішення. Про це в авторській колонці військового.

Время от времени арабы могут себе позволить проиграть войну. Мы не можем: первая же проигранная война станет для нас и последней.
Давид Бен-Гуріон

Цікаво те, що модераторами публічного обговорення шляхів розвитку воєнної організації держави переважно є добровольці, іноземні спеціалісти, журналісти та колишні військові. Саме вони найбільш дбають про майбутнє держави. Політики та науковці якось в стороні.
Цікаві думки виклав у своєму блозі Цві Аріелі, за що особисто від мене йому подяка за свіжі погляди та напрями розбудови Збройних Сил. Переважну більшість міркувань я підтримую, але дещо хочу уточнити.
Як і завжди, Україна будує хату без фундаменту. Цві виклав концептуальне бачення плану, якій я б назвав короткостроковим. Це те, що треба робити вже. Але все це, дай Боже, щоб було реалізовано, знову буде стояти на незбалансованому підґрунті вже згаданої мною воєнної організації держави. Про що, власно, я?
Озирнемось в СРСР: основа воєнної могутності держави – Збройні Сили СРСР, які складалися з Радянської армії, Військово-Морського Флоту, Прикордонних військ КДБ СРСР, Внутрішніх військ МВС СРСР, військ Цивільної оборони. Весь цей моноліт у мирний час управлявся Міністерством оборони, у воєнний – Ставкою ВГК. Тобто, як пишуть керівні документи – «за єдиним замислом і планом».
Що у нас зараз? Попередній Стратегічний оборонний бюлетень запровадив Сектор безпеки та оборони (але в Законі – воєнна організація), якій поділив силовиків на сили загального та сили спеціального призначення.
Новий Стратегічний оборонний бюлетень пропонує такі стратегічні цілі досягнення головної мети оборонної реформи:
перша – запровадження військового керівництва силами оборони на основі прийнятих в державах – членах НАТО принципів і стандартів;
друга – впровадження ефективного оборонного планування та управління оборонними ресурсами з використанням сучасних євроатлантичних підходів;
третя – набуття силами оборони основних оперативних (бойових, спеціальних) спроможностей для гарантованої відсічі збройній агресії;
четверта – створення об’єднаної системи логістичного забезпечення, здатної забезпечувати всі складові сил оборони під час їх застосування;
п’ята – професіоналізація сил оборони та створення необхідного військового резерву.
Знову мова йде про якісь «сили оброни». З тексту не зовсім зрозуміло що то за сили, але далі є таке: Збройні Сили України, Національна гвардія України, Державна прикордонна служба України, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба України з надзвичайних ситуацій.
Тобто такий довгостроковий документ, як Стратегічний бюлетень, не дає відповіді на питання, хто буде забезпечувати національну безпеку та оборону, хто і як керуватиме цим строкатим набором сил і засобів, які далеко не завжди стикуються один з одним ну хоча б з огляду на засоби зв’язку (купляли хто що).
Є купа суто юридичних питань (порядок питань – довільний):
– чому всі відомства мають різну форму (скільки стандартів, технологій та виробників!), хоча усі – сили оборони?
– чому у прикордонників інші знаки розрізнення, при цьому прикордонники – військовослужбовці з військовими званнями?
– як в сили оборони попали Державна спеціальна служба транспорту та Державна служба України з надзвичайних ситуацій, які по суті своїй взагалі некомбатанти?
– чому не попали до сил оборони СБУ (АТО буде керувати хто?) та УДО?
– куди пропала Служба зовнішньої розвідки?
– чи є у сил оборони єдиний керівний орган?
Це так, на поверхні.
Для мене, як для військового, залишається загадкою юрба народу при військових званнях в цій країні, яка не тільки не тримала за всю свою «військову службу» зброї в руках, але й, наприклад, не вміє читати карту: навіщо зірочки-погони-лампаси Управлінню державної охорони (Президента США охороняє Мінфін, після Кеннеді проколів не було), Державна спеціальна служба транспорту (будівельний підрозділ Мінінфраструктури), Державна служба України з надзвичайних ситуацій (можу примиритися з оперативно-рятувальними підрозділами служби, але всім іншим військова атрибутика навіщо?).
Доктор наук, професор В.С. Черний з Національного університету оборони України пропонує наступний варіант воєнної організації:
– політичний елемент (Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, РНБО, Ставка ВГК);
– адміністративний елемент (Міністерство оборони; військова контррозвідка входить до його складу);
– стратегічний елемент (Генеральний штаб; військова розвідка входить до його складу);
– військовий елемент (Українська армія (Сухопутні війська у їх сьогоднішньому вигляді плюс урядовий зв’язок і захист інформації, Президентська варта (сьогодні – УДО) та Військово-Повітряні Сили у сьогоднішньому вигляді), ВМС (сьогоднішньому вигляді плюс морська охорона мінус підводні сили, яких немає), Національна гвардія (війська територіальної оборони, війська цивільної оборони, прикордонна варта, авіація НГУ));
– Тил, Озброєння, система військової освіти;
– військові формування.
Ще один прокол – статус військовослужбовця. В Німеччині є Закон, що визначає статус військовослужбовця (Soldatengesatz), в РФ є Федеральний Закон «О статусе военнослужащего», а в Україні – немає. Сукупність прав та обов’язків, гарантії правового та соціального захисту військовослужбовця розмазані по 7ми Законам, дуже треба напружитися, щоб в цьому розібратись. До речи, ніде не написано, що військовослужбовець має долати труднощі військової служби а в разі потреби – вмерти за Батьківщину. А ось у росіян – написано. Тобто самий професійний контрактник з юридичної точки зору залишається чуваком у військовій формі, не більше. Чи варто переконувати людину встати на військовий шлях при таких вихідних умовах? Вважаю – варто, ситуація така, але дуже важко це робити.
Тепер суто по пропозиціям Цві.

«В условиях ограниченности временных, финансовых, материальных и людских ресурсов, по сравнению со страной-агрессором, на первый план выходят принципы:
наиболее рационального использования имеющихся ресурсов;
быстрого насыщения ключевых элементов национальной обороны минимально достаточным количеством сил и средств;
необходимости нивелирования количественного превосходства противника в силах и средствах существенным качественным превосходством собственного личного состава по индивидуальной и коллективной (групповой) выучке» (правки – мої).
Хто визначив, що ресурси обмежені? В мене таке враження, що їх ніхто не рахував, ті ресурси, і не оцінював. Років п’ять тому французький колега, оцінюючи проект оборонного бюджету України, сказав мені: «Гроші у вас є, ви їх витрачати не вмієте». Та сама ситуація і з ресурсами: ми не визначилися толком, які ЗСУ та НГУ хочемо мати у короткостроковій перспективі, тому і не можемо стверджувати, які ресурси потрібні. Але часу реально малувато…
Які елементи національної оборони слід вважати ключовими? Хто це має зробити? Як швидко? По тексту Цві слід готуватися до повномасштабного вторгнення і я з цим погоджуюся: самий гірший та самий ресурсоємкий сценарій.
Третій принцип – блискуче, краще не скажеш! Кількість перемогти можна виключно якістю.
«Противовоздушный и противоракетный «щит страны».
На мою думку – в десятку. Ми ще не мали досвіду виконання завдань в умовах масованого застосування противником засобів повітряного нападу. Тому негайна ревізія усього, що є на базах-складах-арсеналах ППО, його відновлення та модернізація – вдалий спосіб витрачання бюджету. Створення загрози нанесення противнику неприйнятних втрат змушує противника переглядати форми і способи застосування авіації, а пілотів – не ризикувати із заходом в зону ураження комплексів ППО. Як тут не спитати, навіщо зняли з озброєння С-200?
З протиракетним щитом дещо складніше. Ізраїльський «Стальний купол» – єдиний тактичний комплекс ПРО на планеті на сьогодні. Такій свій ми створити не встигнемо ні за яких умов. Але чи варто зараз це робити? Вважаю, що ні. Перехопити декілька ракет, які запускають поодинокі терористи, реально (власно, так і відбувається), а перехопити залп бригади «Ураганів»? 54 бойові машини по 16 ракет у залпі = 864 ракети, чи реально таке перехопити?. Фактично батарея «Ураганів» наносить удар, якій за потужністю співставний з тактичним ядерним ударом – 9600 кг вибухівки або грубо – 0,001 кілотонна, ядерний боєприпас сверхмалого калібру. Потужність боєприпасу РСЗВ «Торнадо» – більше в 2,5 рази за ураганівський. Тут «Залізним куполом» не прикритися! Відповідь – контрбатарейна боротьба. Створюється єдиний центр управління і оповіщення, на якій замикаються 1-2 дивізіони вогневих засобів з відповідною дальністю стрільби та потужністю дії боєприпаса біля цілі, засоби, що створюють єдине радіолокаційне поле в районі, де очікуються «Торнадо»-«Урагани»-«Смерчі», БПЛА над цим районом. Миттєва реакція на перші ознаки вогневої діяльності. Бажано мати у районі чергування у повітрі пару-дві Су-25. Німці на «Катюші» так і полювали: величезна хмара пилу після залпу – головна демаскуюча ознака РСЗВ. Боротьба с «Точками» та «Іскандерами» – річь більш тонка, але методики подібні: створення розвідувально-вогневого комплексу, якій має вирішувати виключно це завдання. З іншого боку, за всю «Бурю в пустелі» не було знищено жодного іракського 9к72 «Скад». Проблему вирішував спецназ на «Хамерах», обладнаних ПТРК.
«В свою очередь, создание мощной эшелонированной системы ПВО и ПРО Украины, способно продемонстрировать стране-агрессору бесперспективность применения авиации против Украины, поскольку цена такого применения, будет для ее ВВС слишком высокой», – пише автор. 100%! Але виключити ВКС РФ не вдасться повною мірою, тому мені здається доцільно говорити не про «виключити», а «істотно обмежити».
Не варто забувати про такі тактичні прийоми, як масований ракетно-авіаційний удар, відповідно-зустрічний вогневий удар та інші винаходи радянської військової думки епохи ядерних конфліктів. Тут жодна система ПРО не витримає. Хоча реально ніхто і не пробував ще.
«Ремонт и модернизация техники»
Ось тут все дуже вірно. Досвід модернізації ізраїльською промисловістю казахської артилерії «Айбат», «Найза», «Семсер» (120 мм міномет, 122 мм гаубиця та 122 мм РСЗВ) показує, що за малі (відносно) кошти можна отримати велику вигоду.
Головними проблемами української артилерії, на мою думку, залишаються невідповідність дальності стрільби основних артсистем тактичним задачам, що вирішуються, невідповідність дальності стрільби наявних артсистем дальності виявлення цілей наявними комплексами, малий вибір боєприпасів спеціального призначення (димові, запалювальні, освітлювальні, інші), практично повна відсутність «розумних» боєприпасів (самонавідних, керованих, протирадіолокаційних, касетних).
Про модернізацію: розроблені непогані бойові модулі «Шквал», «Парус» (на сайті Укроборонпрому все є), але чому їх не ставлять на БМП? Зробити модуль по-любому дешевше, ніж нову БМП. Двигуни УТД-20 для БМП збирає єдиний у світі завод – в Барнаулі. А це поки ще не Україна. Хтось опрацьовує питання заміни двигуна не тільки на більш сучасний, але й на такий, що забезпечить безпеку його отримання ЗСУ в потрібних кількостях у потрібний момент?
Чому БТР-3е та БТР-4 в НГУ є, а в ЗСУ – майже немає? Кому зараз нова зброя більш потрібна?! Хиба не тим, хто на передньому краї?!
Про автомобілі. Знову в десяточку! Цікаво, а де ми були, коли США передали купу б/у авто загального призначення, які стали без потреби в Афганістані ЗС США, ЗС Узбекистану? Не зрозуміло, чому не закупляються автомобілі загального призначення та підвищеної прохідності за кордоном? Україні якісь санкції не дозволяють це робити?!
Маю зачепити технічне забезпечення. Ми продовжуємо вважати, що військовий ремонт – це ремонт. Ми продовжуємо вірити в те, що самоучки хай із золотими руками на техніці 60-70 років минулого століття і побутовими наборами гайкових ключів, подарованих волонтерами та придбаними за власний кошт, ремонтують озброєння зі стабілізаторами, квантовими далекомірами, гіроскопами, складною електронікою і т.ін.? Ми самі себе дуримо та самі ж у це віримо. ЗС США ще під час «Бурі в пустелі» надійшли висновку, що військовий ремонт – марна трата коштів та створили мобільні групи, які діючи у визначених смугах просувались за військами та забезпечували евакуацію пошкодженого озброєння в місця його кваліфікованого ремонту. А такі місця були створені в порту Кувейт, де розгорнули мобільні цехи підприємства-виробники цього самого озброєння. Кваліфіковані фахівці, належне технологічне обладнання, аутентичні запчастини, ремонтна документація, профіт – якісний ремонт дорогезного озброєння. Може слід переглянути концепцію техдопомоги, розігнати ремонтні полки, залишити військам засоби для технічного обслуговування в обсязі щоденного обслуговування та багато засобів евакуації? Все одно далі заміни двигуна ремрота бригади не просунеться.
«Артилерія».
Бачення Цві: «Основные параметры модернизации артсистем можно свести к нижеследующим аспектам:
– увеличение прицельной дальности и кучности залпа, по сравнению с соответствующими системами противника;
– увеличение скорострельности, по сравнению с аналогичными системами противника;
– увеличение точности залпа и скорости нанесения огневого удара по целям, в том числе, путем внедрения цифровых программных продуктов и систем; прямого взаимодействия артиллерии с БПЛА, авиацией, танковыми и механизированными подразделениями переднего края, активного применения контрбатарейных радаров и технологий и т.п.;
– повышение мобильности артбатарей, в том числе, за счет использования наиболее эффективных для данного театра боевых действий транспортных платформ;
– повышение живучести артилерии, как за счет более рационального ее боевого применения, так и за счет использования достижений военной инженерии и фортификаций науки».
По перших трьох пунктах:
– Україна за 25 років не спромоглася розгорнути виробництво артилерійських стволів. А без цього не можливі ні збільшення дальності (на часі вихід на дальність 40 км для ствольних систем та 70 – для реактивних), ні швидкострільності, ні точності. Не варто вірити в диво та вітчизняну металургію – гнати труби та рельси по демпінговим цінам – одне, робити гарматні стволи – взагалі друге; думаю, що про під кучністю залпу Цві мав на увазі його щільність. Це також забезпечує балістика, тобто якісний ствол. Але мій друзяка з одного з омпб ЗНАЙШОВ в Україні завод, якій робить артилерійські стволи на експорт. Сьогодні. Як це так?!
– про мобільність та живучість написано вірно. Проблема вирішується навчанням маневруванню в позиційних районах та жорсткою вимогливістю командирів це робити на полі бою. По книжкам в позиційному районі батарея вибирає 2-3 вогневі позиції на відстані 300-500 м одна від одної та після кожної вогневої задачі здійснює протевогневий внутріпозиційний маневр. Одночасно змінюються позивні та частоти підрозділів. Чи так у нас?
Окрема сумна пісня – управління артилерійським вогнем. Завдяки волонтерам артилерійські підрозділи насичені достатньою кількістю обчислювальних та навігаційних засобів, завдяки допомозі іноземних партнерів – сучасними малогабаритними захищеними засобами зв’язку. Фактично командирські машини управління вогнем (МТЛБу або БТР-60пб, по 14 тон кожна) застосовуються в якості самохідних броньованих кулеметів, а машини 1в110 та 1в111 – як вантажівки з КУНГами. На жаль, ніхто не побачив, що сьогодні управляти вогнем можна з невеличкого легкового автомобіля, але чи спланована така модернізація? Не чув. Два роки тому були введені посади корегувальників, які з великим трудом були укомплектовані, а в 2015 скорочені. Досить багато позитивних відгуків про їх роботу. Але чи відреагував штаб РВА Сухопутних військ на такі зміни? Аж ніяк! В артилерії ЗС США командир батареї років з 15 не стоїть на КСП з біноклем 1943 року виготовлення, а керує вогнем з вогневої позиції застосовуючи цифрові девайси. Він надто дорого обійшовся державі в процесі підготовки, він надто багато знає і вміє, він вчить підлеглих, тому його треба берегти. А для розвідки, корегування стрільби використовуються команди артилерійських корегувальників, аж по 10 на дивізіон. З «Хаммером», лазерним далекоміром-цілевказівником, GPS, денними та нічними приладами розвідки та засобами зв’язку. Але ж нам ні свій, ні чужий досвід – не указ! Ми бережемо радянський досвід другої світової… 4 КСП значно ефективніші, ніж 10, чи як? Про нові форми і способи застосування артилерії взагалі ніхто не говорить. Які там концепції контролю тривимірного простору району операції на кшталт KillBox!?

«Противотанковые ракетные комплексы (ПТРК), тактические ракетные комплексы и снайперские комплексы».
Тут тільки підтримую. Але вітчизняний виробник має, що запропонувати (знову йдемо на сайт Укроборонпрому). Не таке воно й дороге. Але де воно у військах? Досвід застосування батальйоном «Київська Русь» ПТКР 9м111 та 9м113: з 30 пусків успішних – 7. Подібний результат розповіли колеги деякий час тому: наш раніше пошкоджений танк сепари намагалися завести або евакуювати для своїх потреб. Комбат приймає рішення знищити танк вогнем ПТРК. Знищив. З 9-ї ракети. Не так написав. З ДЕВ’ЯТОЇ! Решта полетіли за своїм особистим маршрутом в нікуди. Сподіваюсь, що військова контррозвідка вже досліджує питання, хто зберігає ПТКР, як він це робить, як видає ракети у війська, як вони готуються до застосування і чи взагалі є справні контрольно-перевірні машини для цього. За радянських стандартів оператор ПТРК мав зробити 1000 пусків на електронному тренажері для того, щоб пустити бойову ракету. У тотальній більшості випадків – одну-єдину за всі 2 роки служби. А як зараз?
Взагалі активні снайперські дії та робота обслуг мобільних ПТРК можуть призвести не тільки до відчутних втрат в лавах протилежної сторони в найближчій тактичній глибині, але й сформувати психологію страху перебувати в цій зоні. Активність оборони – наріжний камінь такого виду бойових дій і саме підрозділи з далекобійною та точною зброєю можуть це робити дешево та ефективно.
Про тактичні ракетні комплекси. Не питаю, де «Сапсан». Є думка, що там же, де і «Борисфен». Але нещодавно були фото з випробування нової ракети. Оптимізм вселяє присутність О.В. Турчинова. Є бажання вірити в те, що проект буде реалізований.
Свого часу існувала ідея створення Стратегічних неядерних сил стримування. Її генератор – викладач Національного університету оборони України генерал С.М. Нечхаєв. Саме вони, по його задуму, на етапі стримування збройної агресії мають відіграти основну роль попереджувального фактору нанесення противнику неприйнятних втрат та руйнувань та змусити його відмовитися від агресивних дій. Основа – ракетний комплекс з дальністю стрільби 300-500 км, високою точністю попадання та потужністю бойової частини, порівняної із ядерною.
«БПЛА»
Як говорить керівник наших опонентів на поля бою: «Буду краток». Дякую волонтерам і волонтерським групам, які опікуються проблематикою створення та застосування БПЛА. Чув про «Фурію». Перепитав Юрія Касьянова, як фахівця. Цитувати не буду, переважно – ненормативна лексика.
«Кадры решают все»
Таки да, вирішують! Навіщо армії аватари? Та не треба вони їй! Але що ми маємо в умовах комплектування на основі військового обов’язку (він не загальний з 2007 року, але не до кінця зрозуміло якій, якщо на військовому обліку перебувають всі плюс-мінус декілька категорій громадян). Багато списів поламано в ході дискусій про забезпечення ЗСУ якісним людським ресурсом. Але Закон-то діє у тій редакції, яка не дозволяє не призивати людину з огляду на його психологічні особливості (психіатр каже, що придатний, то і придатний, а психолог в Україні – взагалі не лікар, він не може включатися до військово-лікарської комісії і мати там право голосу; його висновки мають рекомендаційний характер). З аватарами теж не все однозначно: перебував на обліку у нарколога – це буде у відповідному документі, висновок ВЛК – не придатний. А якщо тихо бухав вдома і шкоди сусідам не робив – придатний. Нарколога в складі ВЛК також немає. Психіатр вичислить – не придатний, ні – придатний. Не хоче людина до війська конституційний обов’язок виконувати – з гаслом «я – аватар» ВЛК, там зрозуміють. Тобто асоціальні елементи звільняються від захисту Батьківщини, чи як? Тверезі підуть захищати аватарів, поляжуть на полях боїв, аватари залишаться, згодом складуть основу генофонду нації і основну частину чоловічого населення наших міст та сіл. Ви там хочете жити? Я – ні. Чому до цієї категорії крім штрафів не застосовувати таку форму впливу, як громадські роботи? Нашу частину Донбасу вже можна відбудовувати – дорогі, водопровод (в обсязі риття канав під труби), розбирання завалів. Це так, на швидкоруч. Має бути альтернатива: або тверезо і з завзяттям на фронті, або під наглядом НГУ – на громадських роботах. Така собі альтернативна служба.

«Также вместо призыва, по месту жительства (в пределах города или районного центра) создать центры подготовки и развертывая сил теробороны». Цві! У нас це називається військкомат. Призвати усіх годних не вийшло навіть у Сталіна. Зараз ситуація ще гірша. Не бажає народ готуватися до захисту свого села. Такі заходи проводяться, ось тільки минулого тижня відзанималися Рівненський батальйон та Хотинський загін оборони. Фінансові питання вирішені, майже як Ви і пропонуєте – дохід на основній роботі зберігається, безробітним – мінімалка. Не має у людей мотивації до занять військовою справою. Я багато років над цим працюю, але рішення не бачу. Навіть не наблизився до нього. Схиляюся до того, що за умов активного військово-патріотичного виховання молодого покоління щось почне вимальовуватись років за 10. Сумно визнавати, але ніякого соціального ефекту в цій країні не настане, менталітет не той. Як би лупили по Закарпаттю чи Тернопіллю «Градами» щодня якісь Хамас із Хезбаллою навипередки, може якось інакше люди до цього відносилися. А так влітку 2014 року чоловіки одного села все літо від військкома ховалися у лісі, а жінки їм тайними тропами туди їсти носили, діти попереджали про прибуття представників влади, військкомату та МВС, чоловіки уходили далі в ліс. О це – славетні традиції УПА. Нащадки їх якось по-своєму розуміють, ці традиції.
Ще раз скажу – ідея створення масового руху спротиву шикарна. Мільйон військових дилетантів зробить по одному пострілу, то від армії зі 100000 професіоналів навіть відступати не буде кому. Але щось у нас іде не так. С тезою «мобилизовать подразделение теробороны можно значительно быстрее, чем это делают нынешние военкоматы» можу спорити довго. Сьогодні крім військкоматів не існує іншого способу когось кудись мобілізувати. І не передбачається в обозримому майбутньому: армія зі змішаним принципом комплектування не може існувати без шлюзу між суспільством та армією, тобто без військкомату. Зміна способу комплектування – тривалий процес, а з нашим Парламентом – дуже тривалий.
«Маленькая советская армия (Украина) не может воевать против Большой советской армии (Россия), потому изменения должны быть принципиальными и качественными, а не количественными». Браво, Цві! Оцінка усіх військових реформ в Україні в трьох рядках.

Віктор Кевлюк
Мій варіант висновків такий (де російською – там я повністю погодився).
Отже:
«Выводы:
Мы привели лишь несколько наиболее простых и очевидных шагов, способных в течение года вывести украинские вооруженные силы из того постсоветского болота, в котором они оказались благодаря коррупции и систематической диверсии.
Ожидаемый эффект от комплекса вышеуказанных мер:
1. Створення професійних Збройних Сил (чисельність Енгельс радить визначати виходячи з розмірів угрупування противника, що протистоїть; але ми більше любимо красиві круглі цифри), с акцентом на боевые подразделения и сложные воинские специальности.
2. Зосередження усього справного озброєння у визначених бригадах; виведення одної бригади для відновлення боєздатності та модернізації озброєння; далі – усі бригади проходять через таку процедуру. Закупівля, лізінг, будь-які інші форми отримання потрібного озброєння в потрібних кількостях.
3. Насыщение в течение года ВСУ и НГУ необходимым количеством транспортных средств за счет закупки качественной зарубежной б.у. техники с ее последующей адаптацией и модернизацией под нужны боевых и вспомогательных подразделений ВСУ и НГУ.
4.+8. Насыщение ВСУ и НГУ на оперативном и оперативно-тактическом уровне достаточным количеством БПЛА, различных классов и предназначения, что существенно усилит разведывательные, корректировочные и ударные возможности украинской стороны. С учетом ограниченного парка украинских ВВС и определенного кадрового голода в данной сфере следует сделать акцент на беспилотные летальные аппараты (БПЛА) различного класса и назначения.
5. Модернізація системи управління артилерйськими підрозділами, створення комплексної системи артилерійської розвідки. Закупівля, оренда, лізінг артилерійських систем, які застосовують наявні в Україні боєприпаси (насамперед – чеська «Дана»). Постановка завдань промисловості на розробку нових високоенергетичних метальних зарядів для звичайних та реактивних снарядів. Пошук закордонних партнерів, які виробляють артилерійські системи, для розробки (у подальшому – спільної розробки) новітніх зразків.
6. Существенное качественное и количественное насыщение национальной системы ПВО и ПРО новыми и модернизированными комплексами – как приоритет национальной обороны в воздушном компоненте обороны.
7. Перегляд ролі і місця протитанкових підрозділів на полі бою, радикальне збільшення кількості ПТРК у ланці рота-батальйон.
9. Создание в Украине профессиональных вооруженных сил (с акцентом на контрактный компонент), при сохранении профессионального активного резерва (построенного по экстерриториальному принципу). Основа військ територіальної оборони бригади, дислоковані у кожній області (тобто зоні територіальної оборони), при потребі – повзводно у кожному селі, якщо там є потрібна кількість бійців, готових проходити регулярну позавійськову підготовку.»
№__. Завершення розробки та прийняття на озброєння тактичного ракетного комплексу. Розробка на його базі берегового ракетного комплексу. Створення універсальної ракети як для тактичних ракетних комплексів наземного базування, так і морського, а у подальшому – крилатої ракети повітряного базування.
№__. Насыщение Сухопутных войск ВСУ значительным количеством снайперских комплексов.
Пункт 10 виключаю, як абсолютно нереальний. Перемагати будемо з існуючою системою комплектування ЗСУ, на створення іншої часу немає.
Зараз не на часі розробка державних програм реформування та розвитку. Рішення мають прийматися оперативно та бути простими. Одночасно мають закипіти розробки озброєння всюди – від конструкторських бюро до бакалаврських робіт студентів. Мають напружитися усі, хто відповідальний за міжнародні відносини та торгівлю: надто багато брешей в обороні, які сьогодні можливо закрити або імпортом, або гуманітарною (військово-технічною) допомогою.
Наостанок питання: чому волонтер-інструктор переживає за короткострокове оборонне планування, а ті, кому за це дають чималі зарплати, – ні? А Бен-Гуріон попереджав…