Нову країну будують нові люди, випускники українських вишів. Чи вдасться перебудувати українську освіту для виховання справжніх фахових українців? Чи зможуть рівненські ВНЗ «народити» нових керівників у системі освіти? Про це розмова з кандидатом наук, викладачем факультеті української філології, волонтером об’єднання «ГРІМ», громадським активістом Олександром Кирильчуком.

– Як довго ти працюєш в РДГУ? чому обрав цей виш?

– З українською філологією РДГУ я пов’язаний вже майже 20 років. З 1997 до 2002 року тут я здобував вищу освіту, згодом навчався в аспірантурі РДГУ, а з 2006 року працюю на різних викладацьких посадах на факультеті української філології. Основного чинника, через який обрав цей виш – вже й сам не пам’ятаю, але саме завдяки своїй alma mater, я став тим, ким є зараз.

– Чому вирішив спробувати стати деканом?

– У сучасних умовах освітнього процесу декан – це перш за все високоваліфікований менеджер, що акумулює усі ресурси на розвиток факультету. У ситуації, що склалася, менеджмент багато у чому відповідає вимогам вчорашнього дня, у якому важливе місце посідає імперативна модель управління, а це не сприяє розвитку інституції, а швидше веде до її регресу. Відтак мої мотиви стати деканом полягають у бажанні змінити саме підходи до управління та ухвалення рішень на факультеті і запропонувати чітку модель поетапного розвитку факультету як ланки потужного навчального закладу.

– Які проблеми є на факультеті, чи реально їх вирішити. Поясни в чому суть проблем.

– Українська філологія один з найстаріших факультетів нашого університету. Він завжди сприяв формуванню якісних фахівців та творчих особистостей. Та на даному етапі факультет української філології РДГУ дещо втратив свої позиції. Звичайно, цьому сприяє ситуація адаптування сучасної освіти до ринкових умов, що не завжди проходить передбачувано та успішно. Однак факультет не реалізовує усі доступні можливості освітнього процесу. На мій погляд, найбільш проблемним на факультеті є сфера управління (про що я вже згадував), відсутність додаткових програм для студентської освіти, пасивність щодо участі в недержавних наукових проектах, кількісне і часто невиправдане обставинами зниження студентського контингенту та ін. Щодо останнього, то лише активна та системна профорієнтаційна робота дозволить продемонструвати найсильніші сторони нашого факультету та схилити майбутніх абітурієнтів до навчання на українській філології. Адже найсильнішою стороною факультету є саме потужний науково-педагогічний потенціал, що забезпечує здобуття сучасної філологічної освіти.

– Що ти пропонував колективу факультету? Які основні тези твоєї програми? Що і як ти пропонуєш змінити?

Я вважаю, що пріоритетними у розвитку факультету мають стати наступні цілі. По-перше, підвищення якості освітнього процесу та конкурентоспроможності випускників на ринку праці. По-друге, створення можливостей для реалізації потужного науково-дослідницького потенціалу факультету. По-третє, ефективна робота факультетського студентського самоврядування, розвиток позанавчальних форм активності студентів. По-четверте, запровадження принципів відкритості, колегіальності та підзвітності у сферу управління факультетом. І останнє – проведення дієвої профорієнтаційної роботи та формування привабливого іміджу факультету серед абітурієнтів.

Саме для реалізації цих статегічних завдань я пропоную конкретні заходи. Не буду зупинятися на всіх, наголошу лише, на мою думку, на найважливіших.

Сучасна наука має бути зорієнтована не лише на отримання державної підтримки, потрібно залучати й ресурси недержавних наукових інституцій. Однак на нашому факультеті ця можливість поки не використовується. Тому вважаю, що факультет мусить розпочати активну співпрацю з громадськими науковими фондами щодо реалізації як колективних проектів, так й індивідуальних.

Важливе значення має і налагодження комунікації зі студентством,  оскільки стосунки керівництва факультету не повинні вибудовуватися лише в імперативному порядку. Діалог, і тільки діалог. Декан має чути думку студентства, а студенти – декана, викладачів. Відтак саме така співпраця може сформувати необхідний рівень комунікації. Викладачі, керівництво повинні знати проблеми, що насправді хвилюють студентство, та шукати шляхи їх спільного вирішення.

Одне із завдань сучасної вищої школи полягає у сприянні академічної мобільності студентів (навчання за обміном), стимулюванню навчання в літніх школах (мовних та наукових). Це дозволить розширити можливості здобуття нових знань та підвищить рівень професійної підготовки студента.

– Чи вважаєш ти що процес виборів декана пройде чесно? 

– Сучасне законодавство про вищу освіту передбачає обрання декана вченою радою університету, але з обов’язковим врахуванням думки колективу. На факультеті української філології 9 червня відбулися збори трудового колективу, у яких брали участь і викладачі, і лаборанти, і представники студентства. На зібранні кожен із претендентів представив свою програму розвитку факультету. Більшістю голосів підтримали мою кандидатуру на посаду декана. За мене проголосувало 22 із 39 присутніх.

Однак остаточне рішення лишається за вченою радою університету. Зараз у мене викликає певне занепокоєння щодо відкритості та змагальності у процесі обрання нового декана факультету. По-перше, неодноразово було наголошено, що рішення колективу факультету носить тільки рекомендаційний характер. Тому я не знаю, чи думка колективу не буде проігнорована. По-друге, наразі мені як кандидату не було повідомлено, чи матиму я можливість представити своє бачення розвитку факультету перед членами вченої ради. Це викликає подив, бо і до пакету необхідних документів для претендента на посаду декана не потрібно було подавати програму. Яким тоді критерієм будуть  керуватися при обранні декана? Чи не перетвориться цей процес на «вибір наосліп»?

Зрештою, для забезпечення відкритості та публічності конкурсу обрання декана факультету української філології я звернувся з листом до ректора, щоб перенести засідання вченої ради в актову залу, у якій помістяться усі бажаючі та вдасться забезпечити таємницю голосування.

Загалом вважаю, що ці вибори декана стануть тестом для керівництва вишу щодо того, чи принципи відкритості та демократичності є невід’ємною частиною управлінської моделі в РДГУ.