Рівненська обласна федерація “Спас” цьогоріч стала одним із переможців конкурсу проектів управління у справах молоді та спорту Рівненської ОДА. В результаті на проведення табору “Останній отаман “Поліської Січі”” виділили 145 тисяч гривень. Це лише частина суми, яку вдалося залучити на роботу з дітьми. А до кінця року “спасівці” планують провести 5 змагань і один фестиваль. Тим часом представники федерації готові поділитися з усіма охочими своїм досвідом пошуку коштів. Практичні рекомендації вже є на сайті організації.  Так, “спасівці” дають 5 основний порад.

Рекомендація перша. Навчіться робити свою справу без грошей.

Часто доводиться чути щось на кшалт: “От якби нам дали 100 тисяч, ось тоді ми зробили б…” На початку літа чув подібне від когось із представників якогось козацтва. Здається, тоді відповів йому: “Якщо ви не зробите це без грошей, то і з грошима нічого не вийде.” На мене образилися. На мене взагалі часто ображаються, бо маю проблеми з толерантністю і дипломатією – простіше сказати що думаю.

Пояснення. Це називається “фандрейзинг” – тобто залучення ресурсів. Часто, ці ресурси залучаються на місцевому рівні. Тому термін звучить “локальний фандрейзинг”. Ключовою помилкою є відсутність розуміння терміну “ресурси”. Поясню на прикладі.

Задайте собі питання: “Що мені потрібно, щоб збудувати будинок?”. Більшість відповідає – “гроші”. А скажіть будь-ласка, скільки купюр вам потрібно, щоб залити фундамент? 😉 Розумієте? Насправді, для будівництва будинку потрібні матеріали: пісок, щебінь, глина, вапно, деревина тощо. Крім того, потрібні люди, які зроблять проект, збудують цей будинок, їжа для харчування будівельників, земля для будівництва і час, який буде затрачено на роботу. Так ось – усе, що тут перераховано – це ресурси.

Так з будь-якою справою – на її виконання потрібні ресурси. Вміння їх шукати, і ефективно використовувати приходить не одразу. Але цьому можна навчитися. Спочатку ми методом научного тику робили все на хлопський розум, освоювали технології без розуміння суті. Потім пройшли навчання і справа пішла краще.

Рекомендація друга. Любіть свою справу.

Вам подобається ходити на роботу? Особисто мені – ні. І я не ходжу на роботу. Займаюся тим, що подобається. З того і живу. Відносно добре. Чого відносно? Бо краще, ніж більшість українців, але гірше, ніж повинен. Про те, чим займаюся, можна прочитати у статті “Ми виховуємо еліту“.

Розуміння того, чим хотів би займатися, прийшло десь 23 роки тому. Зайнятися улюбленою справою на професійній основі вдалося лише 4 роки тому. Як бачите, шлях був довгий, проте неймовірно цікавий. Улюблена справа, яка приносить задоволення, яка займає всю увагу, змушує розвиватися і удосконалюватися, довго займала другорядні позиції.

Улюблена справа – це те, що буде з вами все життя. В українській мові є гарне слово – покликання. Знайдіть його і ви швидко знайдете гармонію з самим собою. Після того, поступово, ви отримаєте те, що вам потрібно. Ні, ви не станете мільйонером, а отримаєте достатню кількість ресурсів, які вам потрібно. Попереджаю – якщо у вас ресурсів більше від потреби, ви їх втратите. Перевірено 😉

В моєму випадку улюбленою справою є розвиток української бойової культури. Свого часу прийшло бачення шляху, критеріїв оцінки результатів тощо. Саме тому дякую усім, хто допоміг і став учителем на різних етапах мого життя. Список цих людей є довгим. Просто дякую усім. Потрібно вміти дякувати. І пам’ятати про вдячність за те, що отримуєш. Це важливо. Сам часто забуваю.

Рекомендація третя. Учіться, знання – це сила.

Мій кум любить уточнювати: “Застосовані знання – це сила“. Можна сперечатися, але просто повірте – знання – це єдине, що має цінність у цьому світі. Коротенько, для прикладу. Два роки тому, на одному п’ятиденному тренінгу, я отримав знань більше, ніж за чотири роки в інституті. А іще, якось, пішовши на одну чудову роботу у неймовірних людей, я за три місяці освоїв дві спеціальності – кредитного менеджера і страхового агента. Для розуміння – більшість тратить на це 5 років інституту і нічого в результаті не вміє. А нас визнавали одними з кращих у Києві. Ця робота перевернула моє життя – я перестав ходити на роботу 😉

Ви вірите, що книжка може коштувати 20 тисяч доларів? А я знаю. Я купив ту книгу. Руслан Краплич “Проекти і управління ними”. З її допомогою за кілька місяців залучив 20 тисяч доларів. Далі було більше. І тоді, коли у всіх була жорстока криза, мій прибуток становив 300 доларів на місяць (2009 рік). При цьому я не ходив на роботу, а працював.

Рекомендація четверта. Більше віддавайте.

За знання потрібно платити. За практичні знання – платити більше. Якщо не заплатиш – вони не принесуть користі. Чим більше віддаєш, тим більше отримаєш. І гроші – це лише одна з форм оплати.

Для прикладу. Іноді буває так, що на заняття з дітьми іду втомлений і з головним болем. Приходжу, викладаюся, здавалося б, мав би виснажитися взагалі. Та ні, навпаки – виходжу від них сповнений сил і натхнення. Заради них доводиться не спати ночами, щось шукати, писати, вести переговори… Часто опускаються руки. Але коли виходиш із залу – розумієш, що все дрібниці, і все у нас буде добре.

Заради своїх дітей я готовий на багато що. Якось нас не пустили в зал. Наступного дня заступник мера сказала підлеглому в телефон: “Якщо ти хочеш, щоб діти займалися в твоєму кабінеті – піди проти нього. І тоді побачиш що він може”. Не хочу сказати, що чиновники погані, ні, просто вони обмежені тонами інструкцій і займаються неулюбленою справою. А ще, у них не було таких гарних учителів і учнів 😉

З часом у житті появляються люди, які приходять і запитують: “Чим тобі допомогти?”. Так було минулого року. Одна рівненська волонтерка взяла мене за барки і привела до мера. Зміст розмови у кількох словах: “Пів мільйона рада не затвердить. Двісті п’ятдесят вистачить? Пиши заново проект, узгоджуй програму.” Завдяки цим людям ми придбали для занять два килима. Один собі, а другий гопаківцям. Це сто сорок тисяч. Як? Улюблена справа і знання того, як писати проекти.

Ще один приклад. Батьки моїх дітей мають дурну звичку дарувати мені подарунки на день народження. Чого дурну – бо незатишно від цього почуваюся. Минулі роки вони купували мені книги з історії. Цього року дуже просив нічого не дарувати. Таки знайшлося кілька. Подарували гроші. Купив за них дітям пару рукавичок для змагань з рукопашного бою. Це важливіше. Зрештою, наразі маю усе, що потрібно. Ну майже все 😉

Цього року ХХ Міжнародний фестиваль “Запорозький Спас” видався напрочуд гарним. На мою думку це вийшло завдяки тому, що президент нашої федерації дав можливість показати себе іншим бойовим мистецтвам.

Рекомендація п’ята: Плануйте свою роботу.

Кожен може щось сказати про планування. Насправді, це велика майстерність. Сам толком не вмію робити це правильно. Чи не хочу? Коротше маю велику ваду – я лінивий 😉 Тому і туго з плануванням. Але коли припікає – бігом згадую усі навички. Хоча, якщо говорити про досягнення, то вони є результатом планування.

Для прикладу. Минулого року мені сказали, що розробляється програма заходів з національно-патріотичного виховання. Потрібні були пропозиції рівненських спасівців. Сів, швиденько звів докупи свої напрацювання, заніс до обласного відділу у справах молоді. Керівником виявилася чудова жінка. Один з небагатьох чиновників, які шукають можливість для вирішення питання, а не причину чому це не можна зробити.

Завдяки цим пропозиціям ще минулого року, Рівненські обласні федерації Спасу і бойового гопака отримали більше 20 тисяч гривень співфінансування на проведення таборів “Джура-2016” і “Спас-2016“. А взимку, мій товариш з Києва повідомив, що є можливість отримати підтримку на проведення ще одного табору, який ми задумали провести – військово-патріотичного. Але для цього слід було долучитися до написаня проекту Управління у справах молоді та спорту Рівненської ОДА. Долучилися, допомогли, написали. На диво, проект було підтримано. Результатом став чудовий табір “Останній отаман “Поліської Січі“, який ми наповнили своїм змістом. Він отримав фінансування Міністерства в обсязі 145 тисяч гривень.

Було важко реалізовувати. З бухгалтерією, клерками і Мінфіном складно працювати, але можна. Ми б не справилися, якби не наш обласний відділ молоді – вони були розпорядником коштів. Але і вони не бралися б за роботу з будь-ким. Повірте, проектна діяльність – це не те місце, де можна нагребти в кишеню. Хоча… хто чим зайнятий.

До кінця цього року Рівненська обласна федерація козацького бойового мистецтва “Спас” запланувала і проведе 5 змагань і один фестиваль. Це змагання з боротьби “Котигорошко”, на поясах, козацького багатоборства, шабельного бою і українського рукопашу “Спас”. На Покрову – буде фестиваль воїнської слави “Покровський вітер”. А ще, ми, крім офіційної оренди, купимо для 25 школи Рівного кілька десятків м’ячів на уроки фізкультури. Але це буде пізніше.

Крім того, у нас уже сплановані табори на наступний рік. Але це уже інша історія.

Хтось уважний запитає – а де ще 40 тисяч? Це уже кошти, залучені організацією, наша робота і допомога невідомих мені спонсорів, які дали гроші на нові намети.

Так пройшло наше літо. Звичайно, можна було б ще залучити тисяч 100 доларів на розширення нашої мережі. У цьому є велика потреба. Але в певний момент я подумав – а з ким реалізовувати цей проект? Тому поки-що зробимо його без грошей. 😉

Нам дійсно потрібна допомога. Тільки не грошима. Нам потрібні люди, які готові вчитися самі і учити дітей. Потрібні небайдужі. А гроші ми заробимо. І ви зробите свій внесок. Він може бути різним. Наприклад – поширення цієї статті. Або пошуком молодих людей, які готові стати інструкторами Спасу. Дзвонити за номером 067-370-52-24. Найближчий семінар – 17-18 вересня. Один у Запоріжжі, а другий – у Рівному.

Можна також допомогти спортивним інвентарем (як сьогодні один козак підігнав нам боксерського мішка), туристичним спорядженням. Хочете допомогти? Контакти тут. Але пам’ятайте, що і ми можемо вам допомогти – навчити залученню ресурсів на місцевому рівні (фандрейзингу), написанню проектів і козацьким системам виховання. Або щонайменше підказати до кого звернутися.

Передрук із сайту “Спас.Рівне”